Інтернет і «кнопка тривоги»
«Інформаційний комунізм» в інтернеті – це найбільше досягнення і навіть
скарб нинішнього покоління землян. Бо чим іще людство може нині
похвалитися? Економічним розвоєм? Соціальною рівністю?
Та як і до кожного багатства, до інтернету сьогодні простягають руки
власники великих корпорацій, тирани і політики. Одні волають про
виняткові права на ту чи іншу інформацію і про завдані їм збитки, інші
торочать про потребу встановлення цензури і суворого порядку в мережі,
потерпаючи від страху втратити владу.
І тим, і тим мережа наразі чинить гідний опір. Але загроза
встановлення в інтернеті поліцейського режиму маячитиме завжди. Тому
пильність, готовність до його оборони не завадить ніколи. І це добре, що
інтернет ніколи не спить. Бо завжди знайдуться сотні, тисячі людей, які
першими натиснуть кнопку тривоги.
Поведінці в інтернеті треба навчати в школі
Я не ідеалізую інтернет, бо таки добре його знаю. У його
віртуальному мегаполісі є світлі квартали, де пульсує думка і панує
творчість. Так само є й нетрі із шахраями, збоченцями, небезпечними
злочинцями та іншими покидьками.
Але ж інтернет – це віртуальне віддзеркалення людського суспільства.
У ньому є усе, що існує в реальному житті. І треба вчитися поводитися в
мережі так само, як і за реальних обставин. Дивно, що досі у шкільних
програмах не запровадили предмет під умовною назвою «Інтернет. Дорожня
карта». Це допомогло б не лише запобігти багатьом нещастям, рятувало б
чиїсь юні життя, але й спонукало б дітей до творчості і пошуку.
Треба доносити дітям думку про те, що інтернет – це інструмент, який
слід із користю вживати не лише для себе, але й для свого народу,
суспільства. Це особливо важливо сьогодні для України, де за останні 2-3
роки до мережі підключилися навіть найвіддаленіші села.
Українізація інтернету
Я не поважаю людей, які за першої ж нагоди, з огляду на матеріальну
вигоду чи своє плебейство, переходять з рідної мови на іноземну. Мене
дивує й обурює засилля російськомовних сайтів в українському інтернеті. Я
не читаю блогів російською мовою, написаних українцями. Вони чужі мені
за духом.
Інтернет цікавий передовсім різноманіттям культур, різномов’ям і
різноголоссям. На співвітчизників, які вправляються в інтернеті
російською, пишучи при цьому для української аудиторії, я дивлюся як на
перекинчиків, «остарбайтерів» або наймитів. Мені із такими не цікаво не
лише в інтернеті, але й у реальному житті.
Український інтернет потребує тотальної українізації. Можна сказати
навіть так: створення сайтів українською мовою у тій чи іншій галузі –
обов’язок кожного свідомого громадянина України. І не треба тут нарікати
на владу. Українізація інтернету може відбуватися і без неї. І,
можливо, це буде навіть краще і для нас, і для інтернету.
(За матеріалами ARATTA)
|
Главная 
Всього: 67 
